160 років від Дня народження української письменниці, громадсько - культурної діячки, учасниці феміністичного руху на Буковині Ольги Кобилянської
Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 р. у м. Гура -Гумора на Буковині (нині Гура-Гуморулуй, Румунія), в сім'ї дрібного службовця.
У 1889 році родина переїхала у село Димку в будинок бабусі Кобилянської, оскільки батька звільнили зі служби. Згодом – до Чернівців, де письменниця прожила майже 50 років.
У родині Кобилянських було семеро дітей – п’ятеро синів і дві доньки. Гарну освіту дали тільки синам. Доньки Ольга та Євгенія отримали початкову освіту: чотири класи німецької школи у Кимполунзі. Українську мову письменниця вивчала вдома із вчителькою-українкою.
Окрім літератури Кобилянська цікавилася музикою – грала на фортепіано, цитрі та дримбі, непогано малювала, грала в театрі, навіть мріяла стати професійною актрисою. Любила верхову їзду.
Перші твори Кобилянська написала у 14 років. Це були вірші німецькою мовою. У 17 пише перше оповідання “Гортенза, або Нарис з життя одної дівчини” – теж німецькою. Навіть свою “Царівну” письменниця почала писати німецькою під назвою “Лореляй”.
Кобилянська була справжньою жінкою: цікавилася новинками моди, мала вишуканий смак. До глибокої старості зберегла струнку постать. 14 років дружила з Лесею Українкою, проте бачилися вони лише тричі за життя.
У Чернівцях відкрито єдиний в Україні літературно-меморіальний музей письменниці у будинку, де вона проживала із 1925-го до самої смерті. До того всі 12 попередніх будинків у місті вона винаймала.
У музеї є засушена гілочка едельвейсу. Цю квітку письменниця знайшла в юності на горі Рарив і зберігала все життя. За легендою, дівчина, яка знайде едельвейс, матиме щасливе кохання. Проте Ользі так і не пощастило в особистому житті. Найбільшим її коханням був молодший на кілька років Осип Маковей, редактор газети “Буковина”.
Ольга Кобилянська мала прийомну доньку Олену Панчук, яка насправді була їй племінницею, позашлюбною донькою брата Олександра. Мати покинула дівчинку у ранньому віці та поїхала до Відня. Все життя Олена прожила разом з Ольгою, саме її дівчинка називала матусею. Прийомна донька вийшла заміж за Ельпідефора Панчука, і в подружжя було двоє синів – Ігор та Олег.
Ольга померла у віці 78 років у 1942 році. Тоді Буковина перебувала під румунами, а сама Кобилянська в опалі через начебто агітаційні радянські листівки, до яких вона не мала жодного відношення. Хоча некролог й було розміщено у місцевій газеті, багато хто не наважився відвідати похорон. Процесії не дозволили пройти центральною вулицею. Заборонено було також виголошувати промови українською. Але цю заборону все ж таки було порушено – місцева вчителька Равелюк не побоялася пропрощатися з письменницею рідною мовою.
Ольга Кобилянська залишила великий літературний спадок. Її твори “У неділю рано зілля копала”, “Земля”, “Царівна”, “Ніоба”, “Юда” вважаються класикою української літератури.
