До 75-річчя з дня народження Володимира Івасюка, одного з основоположників української естрадної музики
Володимир Михайлович Івасюк — відомий український композитор, співак, музикант, поет, який за 30 років життя написав понад 100 пісень, близько 50 інструментальних творів, а також є автором музики до кількох вистав.
Був професійним лікарем, неординарним живописцем. Грав на скрипці, фортепіано, гітарі, віолончелі. Здобув звання Героя України (посмертно).
Він народився 4 березня 1949 року в місті Кіцмань Чернівецької області в сім’ї викладачів Михайла і Софії Івасюків. Уже з 5 років тягнувся до музики. Спочатку ходив до музиканта-скрипаля, який керував інструментальним гуртком.
Після закінчення семирічки вступив до музичної десятирічки при Київській консерваторії, потім пішов з неї і завершив навчання у музичній школі. Восени 1964 року створює в школі ансамбль "Буковинка" і пише для нього свої пісні, серед яких найперша — "Колискова".
Володимир школі міг би отримати золоту медаль, але у 10 класі він з друзями гуляв парком. Хтось закинув картуз на бюст Леніна. Коли хлопці намагалися зняти кашкета – бюст упав і розбився. Усі потрапили до міліції, постало питання про відрахування з комсомолу і школи. Великого скандалу вдалось уникнути, але в атестаті Володимира з’явилися четвірки з історії СРСР та суспільствознавства.
Через історію з картузом Володимиру не вдалось стати студентом Чернівецького медичного інституту, попри блискуче складені вступні іспити. Хтось доніс про "справу". І тільки через рік завдяки рекомендації від заводу "Легмаш", де працював, Івасюк став студентом Львівського медінституту.
У 1967 році став учасником самодіяльного ансамблю пісні й танцю “Трембіта”, у якому грав на скрипці. У 1968 році в телепрограмі Українського телебачення "Камертон доброго настрою" разом з ансамблем "Карпати" Володимир Івасюк виконав пісню "Я піду в далекі гори".
А вже в 1970 році з’являються його легендарні пісні “Червона рута” і “Водограй”. А вже у 1971 році в Карпатах був знятий перший український музичний фільм "Червона рута", в якому брали участь Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Раїса Кольца, ансамблі "Смерічка" і "Росинка" та прозвучали пісні Івасюка, Дутківського, Скорика.
У 1973 році закінчив Львівський медичний інститут, був зарахований до аспірантури цього інституту і до Львівської консерваторії. Навчався в ній з 1973 по 1979 роки, і також писав музику.
У жовтня 1978 року Володимир Івасюк взяв участь у Всеукраїнському зльоті творчої молоді. У листопаді цього ж року здобув перемогу на всесоюзному конкурсі композиторів-студентів консерваторій у Москві.
Окрім музики і поезії, мав ще й хист до малювання. У його особовому фонді зберігається кількадесят малюнків різних років.
Коли у 1979 році радянська влада вирішила з розмахом святкувати 325-річчя Переяславської угоди, Івасюку пропонували створювати музику на хвалебну поезію. Влада очікувала, що Володимир, як і інші, віддасть данину Москві. Але Івасюк так нічого й не написав для прославлення горезвісного "возз’єднання". Замість того взявся за створення опери козацької доби.
За два місяці до смерті Володимира викликали в КДБ для бесіди із приводу гонорарів, які він повинен був одержати за вихід своїх платівок у Канаді. Його переконували передати ці гроші в "Фонд миру" в обмін на дозвіл виїхати в Америку. Але видатного українця закордон не цікавив, і він відмовився від цієї пропозиції.
А вже 18 травня 1979 року його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Між датою зникнення й датою смерті Івасюка є загадковий проміжок часу.
22 травня 1979 року відбувся похорон Володимира Івасюка на Личаківському цвинтарі. Попрощатися з геніальним українським композитором прийшли десятки тисяч людей. Вони проводжали його українською піснею, якою він жив, яку творив, яку зумів зробити популярною, і разом із тим показав світу милозвучність і чарівність українського слова, показав, зрештою, і Україну.
Точна дата смерті невідома. Офіційна причина смерті – самогубство, однак в неї багато хто не вірить. Розслідування справи декілька разів закривали і поновлювали.
13 червня 2019 року Київський науково-дослідний інститут судових експертиз дійшов висновку, що композитор-виконавець Володимир Івасюк фізично ніяк не зміг би вчинити самогубство. Були проведені кілька слідчих експериментів, які довели, що навіть фізично сильний чоловік не міг скоїти аналогічне самогубство як Івасюк.
У лютому 2015 року колишній прокурор Львівської області Роман Федик заявив, що Володимир Івасюк був убитий "співробітниками КДБ".
Феномен Володимира Івасюка – у тому, що його пісні до сьогодні звучать, їх знають молоді люди та переспівують сучасні виконавці.