29 вересня – День пам'яті трагедії Бабиного Яру
Бабин Яр – це некрополь для більш ніж 100 тисяч цивільних громадян – дорослих, дітей та людей старшого віку, військовополонених, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації Українських Націоналістів, заручників, психічно хворих, "саботажників" і порушників комендантської години та тих, хто чимось не догодив владі "вищої раси", яка будувала свій "арійський мир".
Назва цієї місцини на тодішніх околицях Києва стала узагальненою та увійшла без перекладу в усі мови світу, як символ кривавого злочину нацистського режиму, який перекреслив усі тогочасні моральні ідеали європейської цивілізації і всі досягнення європейського гуманізму.
Перші розстріли гітлерівцями єврейського населення в окупованому Києві відбулися 29 вересня 1941 року. Загалом із 29 вересня по 11 жовтня 1941 року есесівці вбили майже все єврейське населення міста – понад 50 тисяч. А 1, 2, 8 і 11 жовтня розстріляли тих, хто не з’явився за наказом – ще близько 17 тисяч осіб. Масові розстріли проводилися і пізніше, аж до звільнення Києва від окупації. Цей злочин тривав майже 103 тижні щовівторка і щоп’ятниці, як годинник.
У 1946 році на Нюрнберзькому процесі, згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва, наводилася лише приблизна оцінка – близько 100 тисяч осіб. У різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Яру — приблизно від 70 тисяч до 200 тисяч осіб.
Те, що відбулося в Бабиному Яру, увійшло в історію як одна з наймасовіших акцій знищення мирного населення в ході Другої світової війни. Масові розстріли євреїв відбувалися і в інших містах України, але саме Бабин Яр назавжди став символом катастрофи на пострадянському просторі.
Трагедія Бабиного Яру – це не тільки фізичне знищення людей, а й спроба стерти пам’ять про них. Залишаючи Київ, нацисти намагалися приховати сліди своїх злочинів. Навіть вони розуміли, що за вчинене звірство їх чекає неминуча кара.
Пам’ять про трагедію намагалася знищити і радянська влада. Керівництво СРСР десятиліттями не наважувалося назвати знищення євреїв тим, чим воно було насправді – геноцидом. Жертв злочинів нацистів називали "радянськими громадянами", "мирним населенням", уникаючи розмов про те, що переважна більшість розстріляних в Бабиному Яру були євреями. Про те, що їх єдина провина перед нацистами полягала в належності до єврейського народу.
На жаль, сьогодні ми є свідками не менш кривавих подій, що знову розгортаються на території нашої держави. росія безжально винищує цивільне населення нашої країни, зухвало порушуючи права людини, закони ведення війни, норми міжнародного права.
У розумінні країни-агресора бути українцем – найтяжча провина, підтримувати Україну – бути ворогом "руского мира". Через те з’явилися на тілі нашої Батьківщини болючі рани: Буча, Ірпінь, Бородянка, Ізюм, Маріуполь, Рубіжне, Северодонець, Попасна. Стерті з лиця землі населені пункти, в яких жили мирні люди, працювали, ростили дітей та будували плани на майбутнє. Але, в їх життя увірвалася війна…
Віримо, що ті, хто вчинив ці злочини, так само, як і нацисти після завершення Другої світової війни, будуть справедливо покарані.
Світла пам'ять тим, чиї життя забрала війни в різні роки та століття.
