Їх іменами названі вулиці громади - ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО
Вулиця Чехова м. Ватутіне та вулиця Крилова села Юрківка тепер носить ім’я українського радянського письменника, кінорежисера, кінодраматурга, художника, класика світового кінематографа, заслуженого діяча мистецтв УРСР, народного артиста РРФСР, лауреата Ленінської (1959, посмертно) та двох Сталінських премій (1941, 1949), кавалера Ордена Леніна (1935) Олександра Довженка.
Народився Олександр Петрович Довженко 10 вересня 1894 в с. В’юнище на Чернігівщині у селянській родині. Його батьки були неписьменними селянами.
У родині Довженків було 14 дітей, та вижило лише 2 – Сашко та Поліна. Олександр навчався у Сосницькій початковій школі, а з 1911 року - у Глухівському вчительському інституті.
Після закінчення інституту в 1914 учителював у Житомирі, Києві. У 1917 вступив до Київського комерційного інституту на економічний факультет, де здобув вищу освіту на економічному факультеті (нині Київський національний економічний університет).
Захопившись революцією, служить у петлюрівській армії. За це у 1919 засудили його до ув’язнення в концтаборах. Однак його врятували.
У 1920р. приєднався до КП(б)У, з якої згодом був виключений. У 1921р. його направили за кордон на дипломатичну службу (Варшава, Париж, Лондон). У 1922-1923 рр. живе у Берліні, обіймає посаду секретаря генконсульства УСРР у Німеччині.
1923 року повернувся до Харкова, почав працювати художником-ілюстратором гозети “Вісті ВУЦВК” та каракатуристом. Відвідує засідання «Гарту», невдовзі стає співзасновником ВАПЛІТЕ. Згодом через ВАПЛІТЕ зближується з ВУФКУ, але у Харкові у той час єдиним драматичним мистецтвом був театр, а Довженка театр не цікавив.
З 1925 року – стажист по агітфільму «Червона Армія». У 1926 переїздить до Одеси закінчувати фільм, де разом з Юрієм Яновським працює режисером на кінофабриці. У 1926р. створив за своїми сценаріями перші фільми «Вася-реформатор» і «Ягідка кохання».
Перший серйозний успіх прийшов у 1929 році після виходу на екрани фільму «Звенигора». «Звенигора» була сенсацією 1928 року, але водночас це був початок особистої трагедії Довженка — за цю стрічку, та згодом за фільм «Земля» його будуть постійно звинувачувати у буржуазному націоналізмі.
У 1930р. одружився з акторкою Юлією Солнцевою. Він створив «Землю» (1932) і повіз показувати фільм в Європу, у 1958 році кінокритика назвали “Землю” одним з 12 найкращих фільмів всіх часів і народів.
Зняв фільм «Іван» — найспірніший фільм Довженка (на тему індустріалізації, яку запропонувало йому керівництво «Українафільм»), який відняв у нього більше року життя.
У 1933р. переїздить до Москви, а потім на Далекий Схід. У 1935р. нагороджують орденом Леніна. На початку війни потрапляє в Уфу та до Ашхабаду. Іде добровольцем на війну, як кореспондент газети «Красная армия».
У 1943р. завершує кіноповість «Україна в огні», яку Сталін заборонив. До останніх днів живе в Москві, працює на «Мосфільмі». 25 листопада 1956р. помер у Москві, де його і поховали. Це був перший знімальний день фільму “Поема про море”.
Довженко весь час тужив за Україною і у останні роки свого життя записав у щоденнику: «Я вмру в Москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, аби, перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром, на горі».
У 1960 році створено музей Довженка в батьківській хаті. У 1994 році за указом Президента України була створена державна премія в галузі кінематографа імені О. Довженка. У цьому ж році було відкрито «Національний центр Олександра Довженка».
Твори Довженка:
Оповідання «Воля до життя», «Мати»;
Новели «Ніч перед боєм», «Воля до життя», «Щоденник»;
Кіноповісті «Зачарована Десна», «Земля», «Повість полум’яних літ», «Україна в огні», «Поема про море», «Антарктида», «Арсенал», «Щорс», «Мічурін»;
Нащадки запорожців (драматична поема);
П’єса «Життя в цвіту»;
