18 березня - 120 років від дня народження Марка Вороного, українського поета, перекладача, дитячого поета доби розстріляного відродження
В 1904 році у Чернігові, в сім'ї видатного українського поета і прозаїка Миколи Вороного та Віри Вербицької-Антіох народився син Марко.
Коли Маркові батьки розлучилися, хлопець мешкав у домі Вербицьких. 7-річним вступив до гімназії, був найкращим учнем у класі. Дуже любив поезію, із задоволенням слухав вірші у виконанні їхніх авторів, адже оселю Вербицьких навідувало чимало відомих поетів.
Навчаючись у Чернігівській гімназії, Марко відвідував молодіжний гурток словесності, а в 1919 році – "літературні середи" Михайла Івановича Жука, спілкувався з Ладею Могилянською, Дмитром Тасем, Ігорем Юрковим.
Поезія була найбільшим покликанням талановитого юнака. Від 1925 року молодий поет друкувався у львівських журналах під псевдонімом Антіох, а з 1926 – під своїм ім'ям у часописах "Червоний шлях", "Глобус", "Життя й революція".
Після повернення батька з еміграції Марко Вороний живе з ним у Харкові, потім у Києві, де навчається в музично-драматичному інституті ім. М.Лисенка на факультеті режисури та Київському інституті народної освіти. Марко Вороний – автор виданих у Києві 5 книжечок віршів, казочок і віршованих оповідань для дітей: "Червоні краватки", "Будівники", "Коники", "Носоріг", "Ставок" (1930).
Поетична збірка Марка Вороного "Форвард" (1932) значною мірою визначила подальшу долю автора. Вірші молодого поета подобалися його сучасникам, а деякі з них, покладені на музику, ввійшли до радянської "класики", та імʼя справжнього автора було викреслене з літератури. Офіційна критика не лише не прийняла збірку "Форвард", а й почала цькувати Марка Вороного.
Створена в країні атмосфера підозрілості, ворожнечі відбилась на літературному процесі. Частина передової української інтелігенції, намагаючись уникнути репресій, виїжджає з України. Майже рік (1933-1934) Марко Вороний працює в Москві в редакції журналу "Наши достижения", пізніше у харківській газеті "Комсомолець України". Восени 1934 року він повідомляє матері: "У мене удача – мене прийняли в Спілку письменників, а в батька неприємності. Його справа розглядається повторно".
.
24 лютого 1935 року "Літературна газета" публікує нову розгромну статтю-відгук Павла Усенка на збірку Марка Вороного "Форвард". Завершував статтю політичний висновок, що книжка служить класовому ворогові Радянського Союзу і його народу.
Незабаром Марко Вороний був заарештований у Києві органами НКВС, звинувачений у належності до контрреволюційної націоналістичної групи, що готувала повалення радянської влади в Україні. Понад 10 місяців Марко Миколайович провів у Лукʼянівській тюрмі. На закритому засіданні військового трибуналу Київського військового округу 1-4 лютого 1936 року його було засуджено на 8 років виправно-трудових таборів. Спочатку це був табір у м. Кемі на березі Білого моря, а далі – Соловки.
9 жовтня 1937 року "Особлива трійка" УНКВС у Ленінградській області засудила Вороного до розстрілу. Всього до розстрілу було засуджено 1825 в'язнів Соловецького виправно-трудового табору. Переважно – українців, серед них – митці, письменники, діячі культури: Микола Зеров, Лесь Курбас, Микола Куліш, Антін Крушельницький, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович…
Марка Вороного розстріляли 3-го листопада 1937 року. Наприкінці січня 1958 року він був посмертно реабілітований і відновлений у правах членів Спілки радянських письменників, а його родині було виплачено грошову допомогу.
У доробку талановитого поета – збірка віршів "Форвард", 5 книг для дітей, переклади творів з німецької - Р.М.Рільке, Г.Гайма, А.Ліхтенштайна, французької – Ш.Бодлера (зокрема – відомого "Альбатроса"), Р.Сюллі-Прюдома, італійської – Д.Боккаччо; івриту –Д.Гофштейн.
