Їх іменами названі вулиці громади – ПИЛИП ОРЛИК
В нашому місті вулиця Лєрмонтова тепер носить ім'я українського політичного, державного і військового діяча, Гетьмана Війська Запорозького у вигнанні (1710-1742), автора однієї з перших у Європі конституцій, поета, публіциста – Пилипа Орлика.
Він народився 21 жовтня 1672 на території нинішньої Білорусі в сім’ї родовитої литовської шляхти чеського походження. Його родина сповідувала католицьку віру, проте Пилипа охрестили за православним обрядом. Від раннього дитинства хлопець виховувався в атмосфері культури та шляхетності.
Альма-матер майбутнього дипломата Пилипа Орлика — Києво-Могилянська академія. Тут він зміг повною мірою розкрити та відшліфувати власні таланти як оратор, поет, філософ, публіцист та поліглот. Навчався відмінно, проявив поетичний талант та талант ораторства, цікавився філософією й літературою, добре володів українською, польською, церковнослов’янською, болгарською, італійською та іншими мовами. 1694 року Орлик з відзнакою закінчив академію.
Його вчителем був професор філософії Стефан Яворський. Саме за його рекомендацією молодий Орлик у 1698 р. стає кафедральним писарем Київської митрополії, 1700 р. — писарем Генеральної військової канцелярії, 1706 р. — секретарем канцелярії київського митрополита, а через короткий час був запрошений до гетьманської канцелярії в Батурин.
Входячи до найближчого оточення Івана Мазепи, Орлик належав до числа його повірених («конфідентів»), виконуючи обов’язки особистого секретаря. Через його руки проходило таємне листування гетьмана з Карлом ХІІ, польським королем Станіславом Лещинським, польськими магнатами та російськими можновладцями. Саме тоді Мазепа виношував план масштабної визвольної боротьби проти Петра І.
У 1708 році П. Орлик брав участь у виступі Гетьмана Івана Мазепи проти Петра I.
5 квітня 1710-го року, після смерті Івана Мазепа, козаки обрали Пилипа Орлика гетьманом України (у вигнанні). Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва, а також османського султана і шведського короля Карла ХІІ. Свою гетьманську діяльність він розпочав з укладання "Пактів і Конституцій прав і вольностей Війська Запорізького", відомого також як Конституція Пилипа Орлика.
Продовжуючи справу свого попередника Івана Мазепи, 1710 року гетьман Орлик за підтримки Карла ХІІ, Османської імперії та кримських татар розпочав підготовку до нового масштабного походу проти московського царя. Він вирушив у нього 12 лютого 1711 року з 16-тисячним військом. Українське населення отримало попередньо розіслані універсали із закликами до повстання проти московської влади. Петро І неабияк перелякався, проте і цей виступ зазнав фіаско — зокрема через зраду татарських союзників. Вражений військовою невдачею та втратою підтримки, Орлик повернувся до Бендер.
30 років Гетьман в еміграції намагався привернути увагу світу до проблеми України. До дипломатичної боротьби він залучив і свого сина Григорія (який народився у Батурині 1702 року). До останніх своїх днів великий гетьман невтомно шукав підтримки української державності у володарів Франції, Великої Британії, Ватикану, Саксонії, Прусії, привертав увагу європейських володарів до трагічної долі рідної країни, розділеної між зажерливими сусідами.
Останні роки свого життя наполегливо працював над витворенням широкої антиросійської коаліції, розраховуючи на підтримку Туреччини, а також прихильного до нього Станіслава Лещинського і французького двору.
Після 1738 року побувавши якийсь час у Чернівцях, Каушанах та в Букарешті, переїхав до Ясс (колишня столиця Молдовського князівства), де й помер у 1742 році.
Пилип Орлик залишив після себе багато листів і великий рукописний "Діаріуш подорожній" ("Щоденник", 1720-1733, частково його видали 1938 року та повністю у 2013 році (видавництво "Темпора"). Написав також поетичні книжки: "Прогностик щасливий", приурочений полковнику Данилу Апостолу (1693), "Алкід Руський", присвячений Івану Мазепі (1695), а на честь полковника Івана Обидовського – "Гіппомен сарматський" (1698). Але насамперед він увійшов в історію як автор "Пактів і Конституцій прав і вольностей Війська Запорізького" – документу великої значущості в історії українського державотворення та для українського народу за долю якого він все життя боровся.
