Доля поета і борця…
До 160 річчя від дня народження геніальної людини, чудового українського поета, перекладача, учасника революційного руху, публіциста Пaвла Арсeновиа Грабoвського.
Він народився 11 вересня 1864 у селі Пушкарному на Харківщині (тепер Сумська область) в бідній сім’ї пономаря. Доля його була трагічною, з 38 років життя він 20 провів у засланні.
Навчався в Охтирській бурсі (1874 – 1879) та Харківській духовній семінарії (1879 – 1882). В грудні 1882 року у Грабовського було виявлено "бумаги противуправительственного содержания", заарештовано й виключено з семінарії. До квітня 1885 року перебував під гласним наглядом поліції у с. Пушкарне. Починаючи з семінарії, Павло Грабовський активно займається самоосвітою, пробує сили в літературній творчості.
З 25 листопада 1885 року перебував на військовій службі у повітовому містечку Валки Харківської губернії. Невдовзі як покарання за виступ проти армійського начальства його переводять до Туркестанського військового округу. За участь у розповсюдженні відозв народників рядового Грабовського заарештовують, повертають до Харкова й ув'язнюють.
Під час перебування у в'язниці Павло написав низку поетичних творів, окремі з яких у зміненому і переробленому вигляді увійшли пізніше до першої збірки. На початку 1888 року його було вислано на проживання до Іркутської губернії. На засланні у 1889 році він укладає збірку оригінальних і перекладних творів "Перші струни", проте київська цензура не допустила її до друку, окремі вірші з неї у переробленому вигляді пізніше було включено до збірки "Пролісок".
У середині 1896 року закінчився строк перебування поета на поселенні; у 1899 р. він переїхав з Якутська до Тобольська, повернутися в Україну йому так і не пощастило. За два роки до смерті одружився і у 1901 році в сім'ї народився син Борис.
Роки заслання вкрай підірвали його здоров'я. Помер 12 грудня 1902 р. у Тобольську, похований згідно з заповітом поряд з декабристами.
Поетичний доробок П. Грабовського становлять збірки "Пролісок" (1894), "Твори Івана Сурика» (переклади поезій І. Сурикова, 1894), "З чужого поля" (1895), "З півночі" (1896), "Доля" (1897), "Кобза" (1897). Поет підготував до друку ще збірку "Вітка", якої досі не знайдено. Залишив чималий доробок в епістолярному жанрі — багато листувався з Іваном Франком, Борисом Грінченком та багатьма ін.
